Сьогодні мені наснився цілий якийсь роман в стилі кіберпанк, чи мабуть сюжет для фільму або серіалу. Події відбувалися в якомусь штучному хабітату, він увесь виглядав як якийсь величезний супермаркет чи торговельний комплекс, з купою різних там офісів, розважальних закладів, магазинів тощо. Але звісно, як і належить кіберпанкові, були там і занедбані трущоби для хай-тех лоулайф, і постіндустріальні нетрі де мешкали ультраконсерватори і релігійні фанатики що не використовують технологій. Як також дуже типово для кіберпанку дуже важливу роль в суспільстві грав інтернет і віртуальна реальність, зокрема всякі ігри (щось на кшталт MMORPG) і онлайн коммюніті. Я в тому всесвіті був чимось типу хакера-дисидента і правозахисника, який змагався з істеблішментом за велику справедливість чи щось в такому дусі. Зокрема я знайшов і розповсюдив інформацію, що багаті компанії використовують дітей і підлітків для реклами і для популяризації своїх онлайн ігор, тримаючи їх проти їх волі в рабських умовах і змушувуючи весь час перебувати в віртуальній реальності. Піднявся скандал, під тиском суспільства компанії були змушені звільнити дітей і розшукати їх батьків. Але виявилося, що більшість цих дітей працювали в віртуальності вже дуже давно, їхні родичі постаріли і забули про них, а знайти своє місце в незнайомому світі поза межами віртуальності не дуже то легко. Я незабаром прокинувся, то не знаю, чим там все закінчилося і чи була якась розв'язка, але я встиг побачити, що принаймні дехто з тих звільнених підлітків повернулися на свою роботу у віртуальності. Ну то й зрозуміло: там все знайоме, там вони роблять те, що вміють, мабуть, краще ніж хто завгодно інший, їх біологічні потреби якесь задовольняються, вони живуть скільки завгодно і не старіють. Є що втрачати, змінюючи це сурогатне життя на чужий, незнайомий і лякаючий ріаллайф.
А куда пропали вести с фронта? Этот больной всё?
Количество постов в день упало раз в 20.
