Як дитиною, бувало,
Упаду, собi на лихо,
То хоч в серце бiль доходив,
Я собi вставала тихо.

"Що, болить?" - мене питали,
Але я не признавалась, -
Я була малою горда, -
Щоб не плакать, я смiялась.

А теперь, коли для мене
Жартом злим кiнчиться драма
И от-от зiрватись мае
Гостра, злобна епiграма, -

Безпощаднiй зброi смiху
Я боюся пiддаватись
I, забувши давню гордiсть,
Плачу я, щоб не смiятись.