Колись зі мною багато чого було, я ж починав блог в бнв ще коли був в Новій Зеландії, тобто більш ніж 10 років тому. Якщо переглянути мої старі повідомлення, там же чого тільки не відбулося. Можна читати як мемуари, можна як пригоницький роман, лол. Але це все залишилося в минулому. Після початку війни в Україні я втратив все, що за попередні роки вдалося накопичити в сенсі як матеріального, так і соціального капиталу. Залишилися тільки спогади, а в мене, через мій темперамент і схильність до депресії, добрих спогад небагато. Тому я дуже вдячний долі, що досі існує бнв, куди можна прийти, коли тобі сумно, подивитися на місцеву публику і почати почуватися трохи краще. Всі ж колишні бнващери що досягли конвенційного успіху звідси пішли, в них з'явилися інші справи крім як сидіти в маргінальному токсичному ком'юніті на 3.5 персон, де ніхто не може придумати нічого краще ніж крити один одного хуями. Ті, хто залишився, є ще більшими невдахами ніж я, більшість навіть поїхати з рашки і не підтримувати війну були не в стані (а деяки, певно, навіть і не розуміють, чому саме так треба). Власне через це я і повернувся до бнв, що в такому оточенні я не почуваю собі лузером.