"СВИНЯ І СОБАКА" Колись в росії, десь під брянськом, В колгоспі з назвою "Радянський", На краю самої клоаки На ланцюгу жив-був собака. Весь чорний, тільки вухо жовте, Господар звав його "Пішов ти". Пес жив, бо вбити було гріх. Їв тільки те, що вкрасти міг. В колгоспі тім які розваги? Щодня господар жлуктить брагу, Хропе в дворі. Пес сцяв на нього, бувало, мав його у ногу. Бувало, мав і у лице, але розмова не про це. На речі час свій має вплив: ланцюг одного разу згнив. Біжи! Тікай! Мчи стрімоголів – свобода!.. Пес пішов у хлів. Там, у хліві, у стилі ню, Узрів в кутку наш пес свиню. У грудях почастішав стук: Цицьок аж 14 штук! Ми тут пропустимо частину. Ну, пес зробив свині дитину І у хліві, де так воня, З'явилось свиноцуценя... Такий гібрид - на божу злість В гівні і спить, в гівні і їсть... Найкраще взявши з мами й тата, Він виріс в руського солдата. Засунув рило в БТР, В Ізюм приїхав і помер. Мораль: коли свиню їбе собака, То є кому ходить в атаку. Ну, а коли наоборот, То руський мовчазний народ.